Протокол
Спільна педагогічна рада на тему:
«Цінності особистості у контексті викликів сучасності»,
за участю методистів Національного еколого-натуралістичного центру
учнівської молоді МОН України
та представників Інституту проблем виховання АПН України

від 14 жовтня 2009 р.
Голова науково-практичної конференції -
Вербицький В.В.
Секретар - Богатирчук А.Л.

Присутні - методисти НЕНЦ та
представники Інституту проблем
виховання АПН України

 

Порядок денний:
Пленарне засідання спільної педагогічної ради на тему: «Цінності особистості у контексті викликів сучасності», за участю методистів НЕНЦ та представників Інституту проблем виховання АПН України.

Роботу спільної педагогічної ради з вітальним словом розпочав Голова науково-практичної конференції доктор педагогічних наук, професор, директор Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді МОН України.
Відповідно до Порядку денного Вербицький В.В. представив доповідачів спільної педагогічної ради:
Середницька Алла Дмитрівна - начальник відділу позашкільної освіти, виховання та захисту прав дитини МОН України.
Оржеховська Валентина Михайлівна - завідувач лабораторії превентивного виховання, доктор педагогічних наук, професор.
Сухомлинська Ольга Василівна - академік - секретар Відділення теорії та історії педагогіки АПН України, дійсний член АПН України, доктор педагогічних наук.
Пустовіт Григорій Петрович - вчений секретар Відділення теорії і історії педагогіки АПН України, доктор педагогічних наук.
Кононенко Олена Леонідівна - заступник директора Інституту проблем виховання, доктор психологічних наук, професор.

Першим доповідачем стала Сухомлинська Ольга Василівна із виступом на тему: «Моральні цінності у вихованні. Трансформація педагогічних засад».
Актуальність проблеми морально - духовного виховання дітей та молоді обумовлюється тим, що питання духовності виступає провідним компонентом у загальній системі виховного процесу. Людина набуває духовні цінності для себе й для суспільства тільки тоді, коли вона стає активним учасником формування своєї особистості. Водночас її становлення потребує цілеспрямованого, систематичного впливу. Саме сім'я як природний і постійний чинник покликана в першу чергу формувати моральні якості.
Активність особистості розуміється як здатність людини до свідомої діяльності, як міра цілеспрямованого перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння багатства матеріальної й духовної культури.
Не викликає сумнівів, що найбільш складним є процес формування морально-духовної активності особистості, адже це пов'язано з дієвістю потреб, мотивів, із впливом на вольову й емоційну сфери людини. Проблема морально-духовного становлення особистості набуває сьогодні особливої актуальності та
потребує комплексного й багаторівневого рішення. Якщо визначення категорій
"моральність", "моральне виховання", "моральна активність" у всіх науковців майже збігаються, то поняття "духовність", "духовне виховання", "духовна активність" розтлумачуються у філософській, психологічній і педагогічній літературі не лише недостатньо, але й по-різному. Останнім часом поняття "моральність" і "духовність" розглядаються через призму християнських цінностей. В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній і ідеологічній кон'юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визначення й освоєння етичних основ християнських цінностей, від яких воно було штучно відлучено протягом багатьох десятиліть, а в більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення до них.
Важливо, щоб духовне життя сім'ї було насичене сердечністю, чуйністю,
співчутливістю, взаєморозумінням, любов'ю. Дитина - це дзеркало духовного й
морального життя батьків. Василь Сухомлинський був переконаний у тому, що
любов маленької дитини до матері, батька, бабусі, дідуся, якщо вона не натхненна творенням добра, перетворюється на егоїстичне почуття. Чуттєва природа організму дитини - це перший зв'язок, який поєднує її з навколишнім світом. А для цього потрібен "труд душі", тому першим завданням сім'ї у морально - духовному вихованні дитини є створення такої ситуацій, щоб "дитина вчилася відчувати серцем іншу людину. Провідна ідея, полягає в тому, що серце є осереддям душевного й духовного життя людини:
1) серце може виражати, віднаходити й розуміти цілковито своєрідно такі душевні стани,котрі за своєю ніжністю, здебільшого духовністю й життєвістю не піддаються абстрактному пізнанню розумом;
2) розуміння і чітке знання розуму, оскільки воно стає нашим душевним станом, а не залишається абстрактним уявленням,відкривається або дає себе відчути й помічати не в голові, а в серці; в цю глибину воно має проникнути, щоб стати діяльною силою й рушієм нашого духовного життя проблема виховання духовності й моральності в дітей та молоді є особливим предметом розгляду суспільства.
Особливо ця проблема актуалізується в час трансформацій, коли кардинально змінюються не лише вимоги до освіти й виховання, а й саме суспільство, його структура, організація, ідеологія. Саме ці процеси спостерігаємо нині в Україні.
Духовність - це складний психічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання, привласнення нею сфери культури, олюднення, вростання в неї і розуміння як власного надбання.

Другим доповідачем стала Середницька Алла Дмитрівна, із виступом-презентацією на тему: «Виховання дітей та учнівської молоді у системі сучасної позашкільної освіти України».
Основними напрямами виховання повинні бути:
1) патріотичне виховання - завдання стратегічне за своїм значенням;
2) виховання національної самосвідомості, поваги та любові до державної мови;
3) виховання моральності особистості, толерантного ставлення до культур і релігій;
4) екологічне виховання проявляється в особистій відповідальності за природу;
5) виховання працьовитості як свідчення громадянської позиції людини.
На сьогодні охоплення дітей позашкільної освітою невпинно росте. Таким чином за напрямами діяльності в позашкільних навчальних закладах розподіл відбувається так:
43,2% - художньо-естетичний напрям;
10,8% - еколого-натуралістичний напрям;
6% - дослідницько - експериментальний напрям;
8,8% - туристсько-краєзнавчий напрям;
18,7% - науково-технічний напрям;
6% - інші напрями.
При цьому дослідження динаміки злочинів скоєних неповнолітніми показує, чим більший коефіцієнт охоплення дітей позашкільною освітою, тим нижчий коефіцієнт злочинності серед неповнолітніх.
Тому необхідно зосередити зусилля на вирішенні наступного:

План першочергових дій:

Третім доповідачем став Бех Іван Дмитрович, із виступом на тему: «Життя особистості у вимірі духовності».
Сучасна психолого-педагогічна наука ще не має у своєму теоретико - технологічному арсеналі достатнього обсягу дієвих пояснювальних принципів і засобів успішного вирішення проблеми міжкультурної комунікації та методик усвідомленого входження підростаючої особистості як у власну культуру, так і в інокультурний простір. Людина є найвищою цінністю і її життя. В житті людина реалізується. Підготовка зростаючої особистості є вимогою освіти. Психолого-педагогічна наука оперує концепцією життя досить поверхово. Тому необхідно більш точне визначення життєдіяльності. Однак визначення життя не доцільно зводити до зовнішньої діяльності. Так як це відбивається на якості освіти. На життєдіяльність особи мають поширюватися моральні цінності.
Доцільно виокремити основні принципи, яким має відповідати сучасне виховання як залучення особистості до вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та розвитку творчого ставлення до життя.

Четвертим доповідачем стала Оржеховська Валентина Михайлівна, із виступом на тему: «Сучасні проблеми дитячої бездоглядності».
Процеси трансформації українського суспільства, що розпочались понад 17 років тому, зумовили зміни багатьох сфер його життя. Такі зміни позначились також на освітній галузі, привели до суттєвих недоліків у молодіжному середовищі. Серед них: поглиблення поведінкових девіацій неповнолітніх, дитячої бездоглядності, загострення такої проблеми в суспільстві як «діти вулиці». Це соціальні сироти, які за наявності одного чи обох батьків, опікунів вимушені з тих чи інших несприятливих для них обставин покинути домівок, школу і жити на вулиці. Вони голодні, хворі, безграмотні і безправні. Скільки їх - зараз не може сказати ніхто. В Україні відсутня точна інформація про загальну кількість безпритульних і бездоглядних підлітків. Можна лише ствердно говорити про стійку негативну динаміку розвитку цього процесу. Поняття «діти вулиці» об'єднує в собі два інших: «бездоглядні діти», «безпритульні діти». Бездоглядні діти мають контакт із сім'єю, можуть відвідувати школи (інколи періодично), але через різні причини (бідність, перенаселеність у квартирі, різні види експлуатації дітей, непорозуміння з батьками, друзями, вчителями) більшу частину дня, а інколи й ночі вони проводять на вулиці. Бездоглядними не рідко бувають діти із цілком забезпечених сімей.
Безпритульні - це діти, які протягом тривалого часу живуть у середовищі вулиці. Вони не мають постійного місця проживання, займаються бродяжництвом, мають свої угрупування, специфічні контакти. Це діти сироти або діти, які повністю втратили зв'язок з батьками чи опікунами і не мають жодних засобів для існування.
Бездоглядні діти є групою особливого ризику з огляду на уразливість щодо раннього алкоголізму, наркоманії, проституції, туберкульозу, різноманітних інфекційних захворювань, вилучення з нормального освітнього процесу, поповнення криміногенного середовища через скоєння правопорушень і злочинів. Це діти із неблагополучних асоціальних сімей, де панує авторитарний стиль виховання, жорстокість дорослих, байдужість до потреб дитини, алкоголізм, наркоманія тощо. З'являються нові угрупування покинутих батьками, навчальними закладами, іншими державними інституціями одиноких дітей. Вони живуть своїм життям, їх об'єднує відчай, зневіра, агресія, образа. Маленькі громадяни нашої країни опиняються на вулиці у період формування світогляду, життєвих орієнтацій, соціальних навичок та цінностей.
До причин існування в Україні бездоглядності дітей і підлітків необхідно віднести: соціально економічну та політичну нестабільність; відсутність скоординованих дій міністерств, відомств, установ та організацій, що відповідають за стан роботи з дітьми (сучасною молоддю); негативний вплив соціального середовища на особистість дитини; недоліки в організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах, педагогічна занедбаність окремих підлітків; зниження виховної функції сім'ї, незадовільне матеріальне становище більшості родин; відхилення у фізичному та психічному розвитку дітей і підлітків тощо.
Більше половини випадків девіантної поведінки у підлітковому віці обумовлені недоліками сімейного виховання. Позбавлені уваги з боку батьків або осіб, що їх замінюють, «діти вулиці», як правило, потрапляють під негативний вплив своїх однолітків та інших дорослих. Криза сучасної сім'ї - одна з головних причин бездоглядності і безпритульності. Руйнуються традиційні моральні норми, знижується авторитет і виховний потенціал сім'ї, збільшується кількість дітей, що постраждали від жорстокості дорослих, фізичного, психічного і сексуального насильства. У більшості бездоглядних дітей і підлітків виникають проблеми з фізичним та психічним здоров'ям (інфекційні захворювання, неврози, знижений інтелект та інші патології розвитку організму). До 1995 року долю бездоглядних, безпритульних дітей вирішували комісії у справах неповнолітніх, які існували по вертикалі - районні, міські, обласні, та на всеукраїнських рівнях. Комісії складались з висококваліфікованих спеціалістів. При Кабінеті Міністрів щоквартально розглядались проблеми дитячої бездоглядності. Комісії виконували важливі функції: організаційну, координуючу, контролюючу, аналітичну, науково-методичну.
Ситуація змінилась у січні 1995 року, коли було введено в дію Закон України «Про організацію і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх». Але прийняття цього закону по суті дало зворотній ефект. Прийняті у лютому 2007 року поправки до Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» не внесли нових змін щодо порядку направлення неповнолітніх до шкіл соціальної реабілітації.
Отже, у вирішенні проблеми попередження і подолання дитячої бездоглядності ми вбачаємо ІІІ стратегічні напрями:
І напрям: не допустити самого явища дитячої бездоглядності, появи дітей на вулиці, попередити втечі дітей з навчального закладу та сім'ї. У цьому плані має предметно спрацювати школа (необхідно створити такий превентивний виховний простір для дитини і таку виховну систему в школі, яка б попереджувала відчуженість від навчального закладу, забезпечувала позитивний мікроклімат у шкільних колективах, сприяла оволодінню конкретними превентивними методиками вчителями - предметниками, класними керівниками, та ін.) Потребує консолідації зусиль школи, правоохоронних органів, громадських організацій, релігійних конфесій робота з батьками.
ІІ напрям: важливе стратегічне завдання - здійснення заходів щодо адаптації і ресоціалізації бездоглядних дітей шляхом впровадження різноманітних, у тому числі і альтернативних форм навчання і виховання, зважаючи на їх дуже низький освітній рівень. Далі створити при загальноосвітніх навчальних закладах профільні класи за інтересами - трудові, спортивні, естетичні, народних промислів.
ІІІ напрям: не менш важливе стратегічне завдання - забезпечення підготовки кадрів з профілактики дитячої бездоглядності через навчальні заклади усіх рівнів акредитації та систему післядипломної педагогічної освіти, розробку і видання комплексу методичної літератури з цієї проблеми.

 

English   Español   Русский   Français   Deutsch    اللغة العربية‎‎   汉语
Міністерство освіти і науки України
Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді
04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 19
тел.: 430-02-60, факс.: 430-02-60
e-mail: nenc@nenc.gov.ua

Вгору

Powered by Etomite CMS.