У рамках проекту «Сприяння сталому розвитку та згуртуванню громад, що зазнали наслідків конфлікту на Донбасі» 24 січня Сєвєродонецький міський центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді приймав у себе гостей на майстер-класі. Це були вихованці СЗШ, педагоги-організатори, гурток «Піксель»-юні кореспонденти, які допомагали в проведенні заходу та керівники гуртків СМ ЦЕНТУМ. Майстер-клас з виготовлення традиційної японської ляльки проводила керівник гуртка «Чарівна майстерня» Винник Марина Петрівна. Усі запрошені гості виявилися справжніми майстрами свого діла, підійшли з усією відповідальністю до виконання справи. У кожного вийшла індивідуальна японська лялька, яка несе свій особистий характер, закладений майстром. Але кожна з них несе маленьку частинку тієї країни, яку вважають країною Сонця, в якій традиції збереглися ще з давніх часів та люди ставляться до них дуже поважно і нині.

Коли ми говоримо „японська лялька”, то частіше за все маємо на увазі ту фантастичну „гірку”, де на сходинках, обгорнутих яскраво-червоним шовком, сидять імператор та імператриця, фрейліни, музики, воїни. Поруч з ними розташовується іграшкові меблі, посуд, шухлядки… Яка дівчинка не мріяла про таке іграшкове королівство? Прийнято вважати, що це і є найтрадиційніша японська іграшка. Однак, виникли ці ляльки не так вже й давно – у 17 сторіччі.

Але є найулюбленіші ляльки японців, які мають чи не в кожній оселі в Японії. За словами японців, в Японії є два офіційні вихідні дні, пов’язані з дітьми – це свято дівчат (3 березня) та свято хлопчиків (5 травня). Красою цих свят є японські ляльки, які виставляють на почесному місці у домівці, де зростає дитя. На свято дівчат основними ляльками є «Хіна мацукі» – імператор та імператриця в пишних вбраннях, які дарують подружжю під час вінчання.

Адже в ляльці частка нашого життя, тож викинути її на смітник неможливо. Не прийнято і передавати знайомим. Якщо іграшка коштовна, вона може передаватися як спадок по лінії матусі. Однак дівчинка з такою іграшкою хоча й бавиться, але дотримує ввічливу дистанцію, звертаючись до неї не інакше, як „пані бабціна (або матусина) лялька”.

Втім, дитина, що любить грати, залишається всередині нас. Слід було таки подорослішати, щоб відпустити себе у світ японської ляльки та раптом з’ясувати, що лялька – це дуже, дуже серйозно!