В конференц-залі ЗОЕНЦ, 8 травня, чергове засідання методичного дня розпочалося з цікавої та розгорнутої презентації О. І. Кришеник, керівника гуртка „Мистецтво нашого народу”, на тему „Лялька мотанка – одвічна берегиня роду”. Про українські рушники та вишиванки знають і в Україні, і далеко за її межами. А про ляльку-мотанку інколи не знають нічого. Прекрасно, що традиції створення та використання таких ляльок збереглися та продовжують відроджуватися. Адже мотанки давні родинні обереги українців. Такі ляльки уособлюють єднання сімейних зв’язків поколінь.

Перші вузликові ляльки, так інколи ще називають мотанки, з`явилися приблизно 5 тисяч років тому. Мотанка – символ добра та благополуччя, символ надії на краще та сильний сакральний предмет. І зовсім немає значення чи створилася лялька нашвидкоруч для забавки дитині, чи як важливий оберіг чи подарунок до свята.

Сама назва ляльки – „мотанка” походить від поняття „мотати”, а загальний вигляд такої ляльки представляє собою фігурку людини, як правило, жіночу або дитячу, виготовлену з клаптиків тканини. Частини тіла такої ляльки з’єднувалися вузликами. Кожна така лялька, була та й залишається унікальним витвором майстра. Звісно в давні часи лялька мотанка виконувала важливу функцію оберега та талісмана для родини.

Загалом процес створення ляльки майстрині називають „кутанням„ і це не дивно, адже він дуже схожий на сповивання маленької дитини.

Задля того аби готова лялька виглядала гарно і яскраво в давнину тканину підфарбовували та розмальовували натуральними барвниками. Тканинна основа мотанки символізує дух та мудрість предків. Якщо подивитися на загальний вигляд таких іграшок, то мотанки мали гарно виражену голову, а тулуб, руки та ноги виглядають більш схематично.

Разом з тканиною використовували й інші натуральні матеріали, наприклад, льняні нитки, з них виготовляли волосся. Звичних рис обличчя лялька не мала. Замість рис обличчя вишивали або викладали нитками хрест – давній символ сонця у слов’ян .

Точного визначення чому ляльки-мотанки без обличчя немає, однак більшість вчених та дослідників сходяться на думці, що очі – це „двері” між реальним та потойбічним. Не доброго ока завжди боялися. А ще побутувало переконання, що саме через очі в ляльку може підсилитися усяка нечисть.

Особливими українські мотанки робить і той факт, що вони відтворюють лише жіночі образи, інколи – дитячі. Це обумовлено важливим місцем жінки в світосприйнятті предків та уособленням в образі ляльки- язичницької богині родючості – „Донди”.

Крім того, лялька-мотанка, чи не єдина представниця світу іграшок, яка ніколи не має власного імені. Вважалося, що даючи ім’я ляльці, можна або потривожити душі померлих родичів або прикликати нечисть в будинок.

Поряд з обрядовими та ляльками-оберегами часто створювали й практично їстівні ляльки. Виготовляючи таку ляльку, жінка вкладала в неї жований хліб та використовувала таку іграшку, як забавку та соску для немовлят. Загалом серед мотанок виділяють три групи ляльок: немовлята, наречені та ляльки-берегині.

Завершуючи презентацію, керівник гуртків Оксана Кришеник наголосила, що справжня мотанка виготовляється без швів. Виступаюча також показала присутнім колегам ляльки-мотанки, виготовлені на заняттях гуртківцями.

Підсумовуючи виступ, і директор Геревич О. В., і заступник директора з навчально-виховної роботи В. Ю. Кузьма відмітили, що презентація підготовлена на високому рівні і дуже добре, що педагог, щоб зацікавити дітей, використовує у своїй діяльності народні традиції.

Наступна доповідачка, педагог К. В. Петрінко розповіла про використання елементів народознавства на заняттях гуртка еколого-натуралістичних напрямів. Зокрема, керівник гуртків ЗОЕНЦ зауважила, що тепер, як ніколи, перед усією людською спільнотою гостро постали проблеми екологічної безпеки на планеті, пошуку науково обґрунтованої стратегії системи відносин „людина – суспільство – природа”, актуалізації екологічної політики, дієвих, креативних форм і методів екологічної освіти і виховання. Тому надзвичайно актуальним постало питання формування в молоді екологічної культури, в тому числі і засобами народознавства.

Екологічна культура у свою чергу коригує наукове пізнання, стиль мислення, впливає на становлення основних світоглядних орієнтацій і переконань, охоплює всі сфери діяльності людини. Будучи органічною складовою частиною всієї культури суспільства, вона має історичний характер і закріплюється в етичних нормах, звичаях, у стійких стереотипних стосунках людини і природи.

Етноекологія як система цінностей є незмінним фактором виховання сучасного покоління. Вона широко відображена у фольклорі (казках, легендах, приказках, загадках, піснях) та віддзеркалюється в ужитковому мистецтві, звичаях, обрядах і відтворюється у традиціях трудового й родинного виховання. Етноекологія містить у собі глибинну мудрість усвідомлення місця людини в природі.

А чи знаєте ви, що люди здавна спостерігали за голосами й поведінкою птахів у теплу й холодну, ясну, сонячну і похмуру, дощову погоду? Звідси—прикмети. Вони увібрали багатолітній життєвий досвід. Цікавими є прикмети, пов’язані з поведінкою птахів? Приміром, ранньою весною спів жайворонка — на гарну погоду. Нічна пісня солов’я віщує ясний день. Благовіщення без ластівок — на холодну днину. Воркують голуби — буде погідно.

Далі Каріна Петрінко зупинилась на квітах. Виявляється, кожна квітка щось символізує.

Так, у купіль хлопчика клали любисток (щоб любили), гілочку дуба, (щоб був міцний), барвінок (щоб довго жив), чорнобривець (щоб був чорнобривий). А в купіль дівчинки – ромашку (щоб була рум’яна), калину (щоб красива була), любисток (щоб люб’язна була).

В Україні колись не було обійстя, щоб не рослакалина або не висіли під хатою її пучки. Це – символ щастя; кохання, любові; символ чистоти; віри в перемогу. Не можна й перерахувати всієї символіки, яку приписували в давнину і нині приписують цій рослині. Про калину складено чимало легенд, виступаюча розповіла легенду про те, чому ця рослина червоного кольору.

Підсумовуючи виступ Каріни Петрінко, Василь Кузьма зазначив, що представлений матеріал цікавий та хороший. Прикрасили презентацію, звичайно, легенди.

„Отже, говорячи про теми сьогоднішніх презентацій, бачимо, що народна спадщина є невід’ємною частиною у вихованні сучасного покоління, – підсумував виступи та їх обговорення директор Олександр Геревич. – Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя, викликає спілкування з природою. Адже вона завжди чарувала й чарує, хвилювала й хвилює людину. У кожного з нас у серці є та рідна єдина стежка в природі до рідної оселі, якою так і хочеться пройтися. Ці два виступи також заслуговують бути надрукованими у нашому „Віснику”, інформаційно-методичному виданні ЗОЕНЦ”.

Далі, як завжди, методист інформаційно-методичного відділу О. В. Стельмах та його завідувач Л. І. Бокій зробили експрес-огляд методичної, фахової літератури за квітень та проаналізували наповнення сайту ЗОЕНЦ.

Традиційно в кінці засідання педагогам вручено грамоти Закарпатського екоцентру за хорошу та плідну роботу. На цей раз відзначені учасники обласного фестивалю-конкурсу „Воскресни, писанко!” та гуртківці-переможці виставки великодніх композицій та писанок, яка проходила в ЗОЕНЦ.

Олена СТЕЛЬМАХ,

методист відділу інформаційно-методичної роботи ЗОЕНЦ