14 квітня юним натуралістам та туристам запам’ятається надовго. Вони із села Ярок через Оріховицький полігон піднялися на гору Діл, яка в народі називається „циганський календар”, а далі до найвищої точки Ужгородського району – Анталовецької поляни.

Перша зупинка – полігон села Оріховиця, третій за значенням військовий об’єкт колишнього СРСР. Діти були у захваті від побаченого: скеля із позначеними мішенями для танків, 135 сходинок на гору, полігон з простріленими мішенями і купа гільз під ногами.

Після підйому хребтом – друга зупинка: дорога між горами, на місці якої раніше проходила вузькоколійка. Нею перевозили зрубаний ліс. Фрагмент цієї вузькоколійки юннати мали змогу бачити нещодавно у музеї під відкритим небом у Кам’яницькому лісництві.

Наступна зупинка – „циганський календар”. Для дітей було цікаво звідки взялася така назва. Ольга Захарова, керівник гуртків Закарпатського центру туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді, пояснила: „Коли стати на транспортному мосту в Ужгороді і дивитися вздовж річки в бік пішохідного, то десь над дахом філармонії на фоні гір видно невеличку полонину завбільшки зо два футбольних поля. Оце і є так званий циганський календар. Подейкують, що роми саме за наявності снігу на цій полонині, визначають, чи буде вже тепла весна, чи ще слід чекати зимових холодів та снігопадів”.

На самій галявині – килим із анемони дібровної. Подекуди зустрічаються минулорічні суцвіття відкатника татарниколистого, занесеного у Червону книгу України. Поверхня полонини вкрита зарослими травою воронками від снарядів, які колись долітали із полігону, подолавши 5 кілометрів.

Біля самої вершини гори Діл – привал, перепочинок, вогнище та ігри. Як справжні туристи, ми прибрали після себе і „горе-відвідувачів” на галявині сміття.

Найбільш витривалі учасники попрямували на Анталовецьку поляну. Дорогою милувалися килимами білоцвіту весняного, тендітними квіточками підсніжника звичайного і проліски дволистої. Як переконані природолюби, квітів не рвали, а із захопленням фотографували і милувалися їх красою!

До речі, з 1 квітня до 15 червня на Закарпатті триває „Сезон тиші”, щоб дати можливість безпечного розмноження диких тварин, тому ми намагалися поводитися тихо і не турбувати лісових мешканців.

Анталовецька поляна зустріла нас килимом білоцвіту весняного і залишками снігу. А ще ми вшанували пам’ять пілотів, що загинули у 1983 році під час навчань на Ужгородському полігоні.

На зворотньому шляху, проходячи селом, зупинилися біля гідротехнічної споруди, початком центрального водогону села. збудованого ще „за чехів” у далекому 1926 році.

Діти отримали незабутні враження від екскурсії, спілкування із однолітками і побачених неповторних краєвидів.

За словами Інни Семенюк, вихованки гуртка „Юні акваріумісти”, усі її очікування справдилися. „Я побувала у нових місцях, дізналася багато цікавого про гори Карпати, рослинний і тваринний світ нашого краю, його історію. Зустріла нових друзів і зарядилася позитивом,-каже дівчина.- Із нетерпінням чекатиму наступної нової подорожі, адже мандрувати рідним краєм і вивчати його – так цікаво!

Ольга Величканич,

завідувач відділу дослідно-експериментальної роботи ЗОЕНЦ