>
3 Лютого, 2016 Найкращий час для спостереження за бабаками – 2 або 15 лютого – саме тоді, коли в Україні святкується День бабака.
Вважається, що традиція чіплятися до сонних звірят з питанням «Чи скоро весна?» прийшла зі штату Пенсільванії (США). Але краєзнавці стверджують, що ще стародавні слов’яни, задовго до відкриття Америки, дізнавалися по цим поширеним в нашій місцевості тваринам, коли чекати потепління і, відповідно, коли орати землю та сіяти зерно.
А ось до Пенсільванії переселенці з Північної Німеччини і завезли цей звичай. Причому в самій Німеччині будили борсука, але оскільки в Пенсільванії вони не водяться, то його замінили бабаком. Втім, для Європи даний звичай також не є місцевим: його в свій час запозичили у стародавніх римлян, які все з тим же питанням будили …їжака.
Свято мало усі шанси залишитися всього лише розвагою місцевих жителів, якби не старання одного з редакторів панкссутонської газети штату Пенсільванії, який створив Клуб Бабака і ретельно просував ідеї святкування в американські народні маси.
Варто відзначити, що бабаки не надто щедрі на «теплі» прогнози: за 122 роки святкувань Філ бачив власну тінь 97 разів. При цьому статистика свідчить, що прогноз збувся лише в 39 % випадків.
А ось наші місцеві степові бабаки виявилися точнішими, ніж їхні заморські колеги. В Україні зараз «діють» два бабаки-“метеорологи” — слобожанський Тимко (живе на біостанції Харківського національного університету ім. В.Каразина в с. Гайдари, Харківщина) і галицький Мишко (з 2009 р. живе у Львівському дитячому еколого-натуралістичному центрі). Як стверджує преса, «за 5 років зимових пробуджень бабак Тимко помилявся лише один раз».
Суть свята дуже проста. 2 лютого, на Стрітення Господнє за Григоріанським календарем, потрібно стежити за бабаком, що вилазить зі своєї нори. Якщо він побачить свою тінь (тобто, якщо день буде сонячним) і відправиться назад спати, то зима протримається ще 6 тижнів. Якщо ж бабак тіні не побачив, і повернутися в нору не поспішає, то настання весни можна очікувати вже через 2-3 тижні.
Побачити бабака в природі досить важко, так як вони дуже обережні: коли наближається небезпека, «сторож» видає пронизливий свист, внаслідок чого все сімейство байбакових ховається по нірках. Наші предки навіть обожнювали бабаків і прирівнювали до людей за їх високорозвинену соціальну організацію. Сімейства бабаків живуть разом у великих норах із безліччю відділень: зал, спальні, їдальня, туалет, комора. Коли хтось із сімейства помирає, то нірку, де лежить покійний, родичі засипають землею. Іноді бабак може вирити собі нору під сільською хатою, де швидко вживається в роль … собаки і може захистити двір, який уже вважає своїм, від будь-якого чужака.
Опубліковано в рубриці 
