Такий неординарний семінар-практикум пройшов під назвою „Природа об’єднує, природа надихає, природа рятує, природа благає про допомогу”.  Цій же темі, за пропозицією НЕНЦ присвячуватимуться перші заняття учнівських об’єднань у Закарпатському обласному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді.

Сам челендж обіцяв бути цікавим і захоплюючим. Вже переїжджаючи до міста Хуст, місця призначення заходу, педагоги ЗОЕНЦ побували у Меморіальному парку  Красне поле, де вшанували загиблих захисників Карпатської України.

А потім, за кілька кілометрів, у передмісті Хуста  – мальовнича галявина, де розташовуються учасники челенджу, а це педагоги ЗОЕНЦ та керівники гуртків Іршавського та Хустського районів. Відрадно, що до семінару долучилися  педагоги із Хустського районного  еколого-туристичного центру учнівської молоді, члени громадської ради при Закарпатській ОДА, Закарпатського обласного товариства охорони природи та клубу „Бокораш”.

Прибувши, відразу прибираємо залишене сміття горе-відпочивальниками, взявши участь у міжнародному флешмобі з очищення навколишньої природи „До” і „Після”.

Далі  проводимо практичні заняття для педагогів-новачків – розставляємо намети та запалюємо багаття, де готуємо одну із традиційних закарпатських страв бограч. Чоловіки монтують плавзасоби –  катамарани.

Опісля сідаємо за круглий стіл і відповідно до програми виїзного семінару-практикуму ділимося думками щодо початку нового навчального року, впровадження нових інноваційних,  креативних форм і методів реалізації освітнього процесу. У природоохоронному аспекті обговорюємо шляхи  ефективного виховання юннатів у напрямі дослідження ними рослинного і тваринного світу, дбайливого, економного  ставлення до використання природних ресурсів,   вироблення якостей свідомої,  активної діяльності молоді у збереженні природи в її багатогранному і колоритному розмаїтті об’єктів та явищ. Зосереджуємо педагогів  на  участі своїх творчих об’єднань та допомозі навчальним закладам з якими підтримуємо зв’язки  в природоохоронних заходах ”Майбутнє лісу у твоїх руках”, ”Ріки мого дитинства”.

Другий день програми челенджу також практичний і цікавий – на всіх чекає пізнавальна еколого-краєзнавча подорож  річкою Тиса. Тут, веслуючи на катамарані, кожен може позмагатись у своїй силі та здоров’ї з гірською швидкоплинною річкою. Адже невпинність могутньої течії води приваблювала  людину ще з давніх давен і знаходила своє втілення у народній поезії та образотворчому мистецтві. Наш народ оспівував її життєдайну силу, енергію, красу в піснях, зображав в малюнках, вишивках,  скульптурах  і заповідував берегти цей найкоштовніший скарб природи.

І ось довгоочікувана мить – слухаємо перед сплавом інструктаж з техніки безпеки поводження на воді, озброюємось веслами, сідлаємо катамарани і вирушаємо по воді  до  Виноградівського району.

Дорогою спостерігаємо за рослинним і тваринним світом річки. Обабіч бачимо безліч повалених дерев, що не встояли перед Тисою і впали обезсилені… Також помічаємо немалу кількість водоплавних та коловодних птахів: крижнів, норців, куликів, плисок, лелек, сірих та білих великих і малих  чапель. Чапля в Україні це вже гніздовий, перелітний і зимуючий вид. Мігрує скрізь,  а зимує в Придунайському регіоні та на півдні Криму. Тепер все частіше зустрічається зимою і на Притисянських рівнинах в Закарпатті. Гніздиться колоніями  на високих деревах, зокрема, на соснах та чагарниках поблизу води. На одному дереві може бути кілька гнізд (в середньому — три,  бували випадки і до 20).

Головний раціон чапель – риба, проте не нехтують й іншими водяними істотами. Чаплі нерухомо вичікують здобич, а потім різким рухом вихоплюють її з води. Добова потреба у рибі — 300—500 грам.

В око кинулися береги, пошматовані нірками. Це гнізда берегових ластівок. Одна така нора-гніздо сягає іноді і більше метра.

Найказковішою місциною водної подорожі стала скеля Марії Терезії. Тепер розташована скеля в затоці, отож, щоб до неї добратись, чимдуж налягаємо на весла. Йдемо проти течії до самісінької скелі. Вода під катамаранами чиста-чиста і прохолодна. У затоці одна перед другою хизуються водяні рослини, до яких так і хочеться доторкнутися. Біля скелі слухаємо розповідь О. Геревича: „Існує легенда, чому ця скеля носить ім’я жінки –монарха, яка сорок років правила Австро-Угорщиною, починаючи з 1740.

Прагнучи економічного  розвитку своїх володінь, вона видала указ про підняття  верхньої межі зелених насаджень та збільшення територій лісів. А для доправки деревини в низинні території  до центральних районів імперії, розпорядилася знайти можливість транспортувати  деревину гірськими річками  Карпат.  Так з’явилися  мужні бокораші, які по річках Чорна, Біла Тиса, які зливаються поблизу Рахова в Тису, іще Ріка, Теребля,  на плотах сплавляли ліс,  а іноді й сіль.  У непогоду в сутінках плотогони (бокораші) не бачили на своєму шляху гострі каміння могутньої скелі і  часто розбивалися об неї.  Тому, за оповідями старожилів  на вершині однієї з гір із скелястими виступами встановили дерев’яну фігуру із смолоскипом, яку  запалювали у дні сплавів деревини  і цим у темряві  давали  знак про небезпеку. Бокораші здалеку побачивши полум’я, направляли свої бокори на середину Тиси  і безпечно оминали гострі скелі. Після  смерті ерцгерцогині Австрії, королеви Угорщини та імператриці Священної Римської імперії історики зібрали матеріали про її роль у ефективному розвитку лісового господарства, зокрема, й транспортуванні деревини  водою, і  назвали цю скалу на честь її імені та слави „Скеля Марія Терезія”.

Після затоки виходимо на широку Тису і  відчуваємо її швидку течію. Вона   підхоплює нас, і ми мандруємо під залізничним Веряцьким мостом, газопроводом „Дружба”, до кінцевої нашої зупинки. Обабіч річки спостерігаємо кар’єр, Королівський замок, поблизу Великої і Малої Копань місця історичних в тому числі палеонтологічних розкопок, де знайдені були останки первісних вже прямоходячих людей, вік яких більше мільйона двісті тисяч років.

І ось видніється урочище Віннички. Ще трішки (500-600 метрів) і доходимо до Чорної гори – об’єкту Карпатського біосферного заповідника, де зростає характерна для степів ковила, або Венерин волос, водяться червонокнижні ескулапів полоз, зелена ящірка, багато видів унікальних метеликів.

Пройдено по воді 26 кілометрів. Відчувається втома, проте приємно. Для учасників  сплав став невеличкою перемогою  та випробовуванням на витримку і наполегливість.  Поблизу міжнародного угорсько-українського клубу з водного туризму завершуємо водну частину  обмінюємось враженнями про почуте, відчуте й побачене.

Підсумовуючи  челендж, голова громадської ради при Закарпатській ОДА, член колегії департаменту освіти і науки ОДА Михайло Греньо та директор ЗОЕНЦ Олександр Геревич вручили кожному  свідоцтво та пам’ятну медаль про участь в еколого-патріотичній і пізнавальній, природоохоронній  акції. Запросили, запропонували й порадили всім стати однодумцями – активними  і свідомими природоохоронцями.

Сподіваємось, що завдяки проведеному челенджу, кількість людей не байдужих до природи, зокрема річок, збільшилась, а отже вірогідність Тисі та її притокам  стати і надалі залишатися чистими і незасміченими також зросла.  А діти батьків, які брали участь в заході, на запрошення педагогів стануть вихованцями еколого-натуралістичного центру. Тож любімо і охороняймо природу рідного краю і терпеливо, з мудрою педагогічною видумкою, навчаймо цьому молодь.