Виховний захід до Дня визволення Києва | Національний еколого-натуралістичний центр Упродовж місяця - операція «Годівничка», конкурс на кращу годівничку для птахів *** Упродовж місяця - Всеукраїнське методоб'єднання вчителів природничих дисциплін *** 25-28 лютого - ХІХ Всеукраїнський чемпіонат з інформаційних технологій «Екософт–2020» (фінал) *** 25-28 лютого - Великий біологічний колоквіум для голів обласних методичних об’єднань біологічного напряму з теми «Сучасні методи навчання у процесі викладання біології» *** 28 лютого-1 березня - XХIV Білоруська конференція учнів (м.Мінськ, Республіка Білорусь) *** 10-12 березня - ІІ етап Всеукраїнського турніру юних натуралістів *** 19 березня - тренінг "Школа виховника" *** 16-20 березня - Курси підвищення кваліфікації педагогічних працівників, керівників закладів позашкільної освіти *** 16-20 березня - весняна сесія у Природничій школі учнівської молоді *** 17-20 березня - очний тур фінального етапу Всеукраїнського конкурсу «Юний селекціонер і генетик» *** 19-20 березня - Всеукраїнська науково-практична конференція «Відтворимо ліси разом» *** 24 -27 березня - Всеукраїнський конкурс «В об'єктиві натураліста»


Виховний захід до Дня визволення Києва

vzdk1

Мета заходу:

виховна: сприяти патріотичному вихованню учнів, формувати такі риси характеру як гуманізм, милосердя, гідність, виховувати любов до свого народу, його історії та героїчного минулого на прикладі подвигу людей, які загинули під час окупації та визволення Києва від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни, виховувати непримиренність до насильства.

освітня: розширити знання учнів про період окупації та визволення Києва від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни.

розвиваюча: розвивати вміння систематизувати, аналізувати, самостійно робити висновки.

vzdk2

Вчитель: Діти, наш захід присвячений пам’яті тих, хто не жаліючи ні сил, ні свого життя боровся за визволення Києва від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни. Страшний період війни і окупації вніс свої зміни в долі людей і в нашу історію. Київ вистояв, хоч і зазнав величезних втрат. І про це не можна забувати. Ми будемо говорити про страхіття війни, хоча це і дуже важко, щоб усвідомити цінність людського життя. Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет писав: «Історія нас не вчить, що ми маємо робити, проте вона показує, чого робити не слід». Ці слова — головний підсумок війни.

Ведучий 1
Війна і смерть – дві сестри, ніби пара,
Які крокують разом вже віки…
Це – ніби чиясь невблаганна кара,
Що слід лишає на усі роки.

Ведучий 2
Війна…Ти був там? Ні? То ти щасливий,
Бо ти не бачив сльози, біль і кров,
Не бачив ти, як погляд свій зрадливий
Кидала смерть на юних знов і знов.

Ведучий 3
Чи бачив ти, як проводжає мати,
Свого єдиного, не воїна – дитя,
І молить Бога, щоби дочекатись,
Або за нього дать своє життя?

Ведучий 1
Чи чув ти тихий плач дівчини,
Коли почула вість, що вже нема
Того, до кого серцем лине,
І що тепер вона уже одна?

Ведучий 2
А може ти вдовиний погляд бачив,
Тої вдови, що на руці дитя,
Що ще недавно тато сина няньчив,
Сьогодні ж – сирота оце маля?

Ведучий 3
Чи хоч у сні до тебе приходила
Ота проклята усіма війна
Яку ще в сорок п’ятім загасила
Чарівна, бажана і прошена весна.

Ведучий 1. Вже на світанку 22 червня 1941 року на Київ упали німецькі бомби, спричинивши перші жертви і руйнування. 73 дні тривала героїко-трагічна оборона міста. Але вранці 19 вересня в Києві з’явились перші німецькі розвідники-мотоциклісти, а опівдні – частини Вермахту, які підняли над дзвіницею Києво-Печерського монастиря прапор зі свастикою. Так почався період нацистської окупації Києва і продовжувався довгих 778 днів. Цей час позначений для Києва і киян численними трагедіями, що почали відбуватися вже у перші дні окупації.

Довоєнний Хрещатик

Довоєнний Хрещатик

Хрещатик  зруйнований. 1941 р.

Хрещатик зруйнований. 1941 р.

Ведучий 2. 24 вересня почалися вибухи і пожежа Хрещатика та прилеглих кварталів центру. Нацисти встановили в Києві жорстокий режим з голодом, холодом, злиднями і знущаннями. Киянам заборонялося користуватися електроенергією за порушення цієї заборони загрожував розстріл. Якщо в будинках патрулі помічали інші джерела освітлення вони без попередження стріляли у вікна. Виходити на вулицю у вечірній і нічний час було заборонено: з 18 вечора до 5 ранку діяла комендантська година. Тих, хто насмілювався не послухатися, розстрілювали без розмов.

Ведучий 3. Всі 778 днів окупації киян увесь час переслідував голод. Налагоджувати пристойну торгівлю та громадське харчування для киян німці не збирались. У жовтні 1941 р. окупаційна влада через міську газету оголосила, що всі кияни отримуватимуть по 200 г хліба щоденно. Для цього було складено списки, але вже 16 жовтня хліб припинили видавати. Ще двічі – 16 і 30 листопада, а також кілька разів у грудні за такими ж списками видавали хліб, а далі кияни вже нічого не отримували.

Магазини в той час працювали лише для німців. Для населення ж залишилось два джерела для здобування харчів. Перший – багатокілометрові піші походи в сусідні села, де вимінювали свій одяг, взуття, речі широкого вжитку на харчі. Але після 7 квітня 1942 р. усі походи на села окупаційна влада заборонила. Другий – це базари Сінний, Єврейський, Володимирський, Бессарабський, де панували шалені ціни і спекуляція. Очевидці згадували, що ціни були нереальні, а якість продуктів жахлива. Склянка житнього борошна коштувала 10 руб., солі – 10 руб, 1 кг сала – 1000 руб., 1 літр молока – 45 руб.

Ведучий 1. Хліб був неякісний, спечений з проса. Кияни називали його «цеглиною» або наждаком через його жовтуватий відблиск. Такий хліб швидко розсипався на тверді крихти. До того ж він мав гіркуватий присмак через домішки каштану, ячменю та люпину. Пізніше у хліб почали додавати лушпиння та крупи, а також горох. Внаслідок низької якості продукту багато киян труїлися ним.
Під час німецької окупації справжньою рідкістю для Києва була картопля, шукати яку кияни ходили за місто. Нерідко такі спроби закінчувалися трагічно, адже на картопляних та капустяних полях вибухали міни. Знайдену картоплю варили в «мундирах» по одній на людину. Частіш за все вдавалося дістати тільки картопляне лушпиння, яке пропускали крізь м’ясорубку і потім смажили деруни вперемішку з борошном. Іноді жителі міста спершу варили картопляне лушпиння, а потім перекручували його на м’ясорубці разом із борошном та оцтом. Слід зазначити, що переважна більшість мешканців Києва існувала на межі виживання.

Ведучий 2. Незначне полегшення з продуктами харчування кияни відчули влітку, коли з’явилася можливість харчуватися тим, що зросло на вулицях: «Влітку стало веселіше: ми, діти, з великою насолодою їли крихітні чорні «помідорчики» пасльону, зелені калачики, а от акація росла надто високо. Смак тої зелені, пахощі бур’янів, серед яких ретельно вишукувалося щось їстівне, – у пам’яті назавжди», пригадували свідки тих подій. У літній період кияни використовували лободу для приготування супів і борщів. Це тільки фрагментарний неповний опис повсякденного життя киян.

vzdk5

8 січня1942 р генерал-комісар Києва Квітцрау видав розпорядження про загальну трудову повинність. Ті, хто не з’являвся у визначене місце, підлягали покаранню (від таборів примусової праці до «тяжких покарань»). Сто тисяч молодих киян було відправлено на примусові роботи до Німеччини. Там вони стали «остарбайтерами», працювали на мілітаризовану економіку чужої, воюючої проти нашого краю, держави з чужою, ворожою ідеологією.

Ведучий 3. На території міста було створено два концентраційних табори – Дарницький і Сирецький, куди відправляли військовополонених, захоплених під час боїв за Київ. А урочище Бабин Яр, що знаходилось між районами Лук’янівка та Сирець нацисти перетворили в місце масових розстрілів мирного населення, переважно євреїв, українців та циган, а також радянських військовополонених, партійних та радянських активістів, підпільників, заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року тут розстріляли майже 34 тисячі євреїв. Усього за роки нацистської окупації Києва (1941-1943 рр.), за різними джерелами, було знищено близько 100000 осіб.

Ведучий 1. Микола Бажан, вражений трагічними подіями, виразив своє обурення в рядках вірша:

В землі не скрилось, тліном не взялось
Витке і ніжне золото волось,
Блищить на мокрій твані крутоярів
Розбите скло старечих окулярів,
І дотліває, кинутий набік,
Закровлений дитячий черевик.

Пам’ятники загиблим у Бабиному Яру

Пам’ятники загиблим у Бабиному Яру

Пам’ятники загиблим у Бабиному Яру

Пам’ятники загиблим у Бабиному Яру

Ведучий 2. Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі продовжувалися аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка. У 1941—1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН. Серед них була страчена і відома українська поетеса Олена Теліга. Можна тільки дивуватись, як в одній людині сплелися безмежна жіночість, розум, краса, талант, сила патріотичного духу і його незламність. Своїм творчим життям і героїчною смертю Олена Теліга стала символом невмирущості української нації.

vzdk8
Ведучий 3. Олена Теліга — активна громадська діячка ОУН, член «похідної групи», яка на окупованій фашистами території м. Києва проводила пропагандистську діяльність за Соборну Україну. Олена Теліга була у Варшаві, коли нападом Німеччини на Польщу розпочалася Друга Світова війна і перші бомби впали на голови варшав’ян. Під вогнем випробувала свою силу волі, підбадьорювала людей, а після нападу Німеччини на Радянський Союз Олена твердо вирішила, що мусить повернутись до Києва. Пізніше Євген Маланюк у «Розповіді про Олену» напише: «Вона поринула туди, на Україну, з якоюсь несамовитою енергією… Було, може, й бажання пригоди, може, чисто жіноча цікавість, а головне — була любов до тієї Батьківщини». Олена Теліга очолила Спілку письменників України, почала редагувати тижневик «Література і мистецтво» як додаток до газети «Українське слово». За півтора місяця 1941 р. вона встигла оприлюднити кілька важливих заяв, написати статті проти радянського і німецького терору на Україні. На початку лютого 1942 р. фашисти розпочали арешти членів ОУН. Олена на попередження відповідала: «На мене чекають люди… Я не можу втекти. Як же розмови про патріотизм, жертовність?»

Ведучий 1. Олену Телігу, її чоловіка Михайла, Івана Рогача, Ореста Чемеринського, а також чимало інших активних діячів ОУН було заарештовано, а після численних допитів 21 лютого 1942 р. розстріляно в Бабиному Яру. Всі вони віддали своє життя за Україну, за її незалежність. Один із катів поетеси сказав: «Я не бачив жодного чоловіка, що так героїчно умирав, як ця чудова жінка».

Ведучий 2. Нам у спадок залишились вірші цієї нескореної поетеси
«Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби — спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».

Але для мене — у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.

Ведучий 3. Окупантам не вдалося терором зломити волю городян до боротьби. Найбільших результатів підпілля Києва досягло в агітаційній роботі, у диверсіях на залізничному транспорті та саботажі на промислових підприємствах міста. Вже в перші дні окупації Києва підпільники підірвали залізничну станцію Київ-Товарний, два основних цехи на паровозоремонтному заводі, головні залізничні майстерні, будівлю привокзального поштового відділення, Солом’янський та Повітрофлотський мости, знищили 280 вагонів з різними вантажами. Підпільники Лебедєв і Тацков підпалили Дарницьке депо, вивели з ладу всі паровози. Станція Дарниця не діяла 25 діб.
Ведучий 1. У Києві з нацистами боролися 680 антифашистів, з яких 176 загинули. За весь час окупації підпільники вбили 920 солдатів та офіцерів окупаційних військ, звільнили з німецького полону 970 військовослужбовців, допомогли уникнути угону в Німеччину 7680 людям, підірвали 2 мости, потопили 15 пароплавів і катерів, знищили і пошкодили 50 паровозів, 488 автомашин, розгромили 10 речових і продовольчих складів, 8 складів з озброєнням. Вагомим був вклад київських підпільників у розвиток партизанського руху в Київській, Житомирській, Чернігівській областях України.

Серед нагороджених за вклад у звільнення Києва від окупантів були підпільники С.Г. Бруз, Ф.Ф Ревуцький, Д.Ф Зубков, П.Т. Громико, С.А. Пащенко, К.П. Івкін, Г.І. Кулик, В.І. Артамонов, Д. Соболєв. Є.Бремер, Р.Окіпна, М.І Груздова. Трьом киянам – І. Д. Кудрі, В.І. Кудряшову, О.С. Пироговському було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Всі вони були людьми високого обов’язку і найбільшої самовідданості.

Довгим і небезпечним був шлях до визволення Києва. Він проліг через окопи і партизанські ліси, через підпілля і застінки гестапо, через розпач і віру, через смерть і безсмертя.

vzdk9

Ведучий 2. З осені до зими 1943 р. між німецькими військами групи армій «Південь» та чотирма радянськими фронтами вздовж стратегічної оборонної лінії вермахту – «Східного валу», що проходив по головній водній артерії України, розгорнулася масштабна битва за Дніпро. В межах битви з 12 жовтня по 13 листопада 1943 р. відбувалася Київська наступальна операція. Наступ на Київ здійснювали війська Воронізького (1-го Українського) фронту під командуванням М. Ватутіна та Чехословацька бригада Л. Свободи. Й. Сталін особисто доручив командуванню фронту взяти Київ до наступної річниці більшовицької революції  (7 листопада).

vzdk10

Ведучий 3. Захопивши наприкінці вересня 1943 р. плацдарми на правому березі Дніпра, війська радянської армії двічі протягом жовтня намагалися вступити до Києва. Спочатку наступ на Київ планувалося здійснювати з Букринського плацдарму, що розташовувався південніше. Тут було зосереджено 10 німецьких дивізій. Однак гориста місцевість і добре укріплені німецькі позиції перетворили цю спробу на «криваву бійню», що коштувала радянській армії 240 тис. життів солдатів та офіцерів. Лише 25 жовтня (після місяця безуспішних боїв) радянське командування наказало залишкам військ здійснювати повторне форсування Дніпра з Букринського плацдарму на схід, а потім знову на захід, щоб перекинути війська на Лютізький плацдарм, розташований на північ від Києва. 3 листопада 1943 р. звідси розпочався наступ радянських військ у напрямку Житомирського шосе з метою оточити Київ із заходу. Під шквальним артилерійським вогнем німецькі війська не витримали наступу і почали руйнуватися. Радянське командування ввело у прорив 3-ю гвардійську танкову армію П. Рибалка, що форсованим маршем просувалася до шосе Житомир–Київ. Напередодні наступу на Київ 1-й Український фронт мав у своєму розпорядженні 50 дивізій, близько 7 тис. гармат і мінометів, 675 танків, близько 700 літаків. На стороні противника було 33 дивізії, близько 400 танків і 665 літаків. Таким чином, радянські війська в цілому мали кількісну перевагу над противником.

Ведучий 1. Німецьке командування, для якого наступ з півночі виявився несподіваним, впродовж 4–5 листопада швидко евакуювало свої війська з Києва. 6 листопада 1943 р. до Києва вступили радянські війська. Прориваючи ворожу оборону, воїни 51-го стрілецького та 5-го гвардійського танкового корпусів з боку Подолу, Святошина і Солом’янки пробилися до центру міста. 6 листопада о 4-й год. ранку опір противника в Києві був подоланий. Тоді ж військова рада 1-го Українського фронту доповіла Верховному Головнокомандувачу, що  місто взяте.

Кияни зустрічають радянських танкістів. Листопад 1943 р.

Кияни зустрічають радянських танкістів. Листопад 1943 р.

Ведучий 2. Під час Київської операції, за різними даними, загинуло від 417 до 800 тис. солдатів і офіцерів, тоді як гітлерівці – втратили 124 тис. солдатів і офіцерів. Причин таких невиправдано високих втрат було кілька. По-перше, радянське військове та політичне керівництво прагнуло якнайшвидше форсувати Дніпро, тому армія на мала достатньо часу для підготовки. Практично відсутніми були плавзасоби, погано навченими й погано озброєними були війська, а нашвидкуруч підготовленими – командири. Командувач 2-им Українським фронтом маршал І. Конєв у «Записках командувача фронтом» (1987 р.) згадував, як через нестачу боєприпасів перед форсуванням Дніпра не проводили належної артилерійської підготовки. Тобто війська кидали на німецькі кулемети, а окремі молодші офіцери не були належним чином підготовлені для проведення такої складної операції як форсування широкої водної перешкоди. По-друге, рішення форсувати Дніпро без підготовки було спричинене політичними міркуваннями, а не намаганням вберегти людські життя. По-третє, в бій за Дніпро кидали щойно мобілізованих польовими військкоматами цивільних мешканців, часто 15-17-річних юнаків, а також  червоноармійців, що виходили з оточення або полону і залишалися жити в окупації. Їх відправляли на бійню без військової підготовки, без зброї та обмундирування. Всього під час операції було зігнано до Дніпра 250 тис. осіб. Від них вимагали «змити кров’ю ганьбу проживання під німцями». Такі дії сталінського керівництва значною мірою мали злочинний характер щодо українців, яких кидали на смерть насамперед з політичних, а не військових міркувань.

Вчитель. Київська операція стала центральною подією в битві за Україну. Вона серед тих битв, що вирішили долю Другої світової війни. Вже 72 роки кожного листопада наше рідне місто відзначає день свого визволення від фашистських загарбників. Київ живе, він вдячно крізь роки пам’ятає про всіх, хто вже не повернеться ніколи з тієї жорстокої війни.
Схилимо голови перед світлою пам’яттю всіх, хто ввійшов у безсмертя!
Вшануємо їх хвилиною мовчання.

Ведучий 1
Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть…
І доки є пам’ять в людей,
І живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!

Ведучий 2vzdk12
Згук незабутній перемоги
Лунає досі у серцях.
Блиск переможної дороги
Дарує радість у роках.
Героїв мало вже лишилось,
Покрила скроні сивина,
І щастя у серцях з’явилось,
Лише в душі гримить війна.
На грудях ордени, медалі,
В строю їх чутно тихий дзвін.
Ім’я їх в українській долі
За це їм наш низький уклін.

Звучить пісня «Молитва за Україну»
(муз. М.Лисенка, сл. О. Кониського)

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки-щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя дай, Боже, народу
І многіє, многіє літа.

 

Малаков Д. Оті два роки…У Києві при німцях. – К, 2002. – 320 с.
Кузнєцов А. Документальна повість «Бабин Яр», 1966.
Заболотна Тетяна Володимирівна. Життя з ворогом: випробування киян у роки нацистської окупації 1941–1943 рр. //Історія України// – 2012 – № 17-18.

Поділитися
Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.


Залишити коментар