Сьогодні, 31 березня, – День, коли чотири десятиліття і рік тому відійшов у вічність видатний педагог-натураліст з наддністрянської Новоушиччини Федір Степанович Бацура, ім’я якого десятиліття тому в 2013 році присвоєно його рідній Вільховецькій школі, де він учився і потім працював учителем біології в 1947-1975 рр. Його ім’я не поглинуто часом і вписано педагогами-натуралістами золотими літерами в освітянську історію Хмельниччини та юннатівського руху України.

Одна із багатьох граней феномену й таланту знаменитого Учителя в тому, що все те світле й добре, закладене ним в дитячі душі, не поглинулося невмолимим часом і починає все яскравіше й виразніше зринати в пам’яті, чим довше ми живемо на цьому світі. Недарма кажуть, що все велике найкраще видно з відстані. З роками його односельчани і колеги-освітяни все більше усвідомлюють, що він був та залишається й нині справжньою легендою і гордістю їх старовинного подільського села Вільховець та нашого рідного краю.

Беззаперечний авторитет і щира повага жителів цього села, хмельницьких педагогів-натуралістів та тих людей, хто добре знав Федора Степановича як педагога-новатора в інших містах і селах та закладах освіти нашого краю й України, супроводжували його впродовж усього життя. Таке ставлення до нього в освітянському середовищі краю є й сьогодні.

Він присвятив своє життя й Богом даний талант навчанню і вихованню місцевих учнів та юннатів, бо до нестями любив свою роботу педагога, просто тому, що любив і не шукав тому ніяких пояснень. Його рідні, колеги по роботі та друзі часто іронізували й дивувалися, дивлячись на цей педагогічний фанатизм і любов до природи, який іноді межував з абсурдом: як це жити без вихідних, без відпусток і невже ж та школа з тим кабінетом біології і його біологічною лабораторією, шкільними квітниками й дендропарком, навчально-дослідними ділянками, теплицями, парниками, садами і пасікою пропадуть без нього. Згодом це й підтвердило життя.

Ф.С.Бацура був невтомним генератором освітніх ідей та проектів і як природжений експериментатор ніколи не зупинявся на досягнутому. Це стосувалося не тільки його педагогічних новацій та його індивідуальної ексклюзивної методики викладання біологічних дисциплін і трудового виховання підлітків, котрі випереджували свій час, викликаючи подив у його сучасників своєю ефективністю та успішністю. Він, опираючись на підтримку своїх однодумців, насамперед, керівників навчального закладу, педагогічний і учнівський колектив звичайної сільської школи, зумів у скрутні післявоєнні роки створити унікальну поліфункціональну навчальну базу, яка слугувала і для активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках біології, і для виконання ними експериментальних робіт, і для виробничої діяльності та реалізації вирощеної їх руками продукції.

Це було, як би сказали нині фахівці аграрного сектору, своєрідне справжнє багатогалузеве й перспективне фермерське господарство на базі сільської школи, де для потреб навчально-виховного процесу були різноманітні й старанно доглянуті школярами земельні ділянки, навчальна теплиця і парникове господарство, дендрологічний парк, плодовий сад, ягідники й виноградник, крільчатник, звіроферма тощо. А ще ж були шкільні тракторці з причіпною технікою і коні для забезпечення усіх різноманітних потреб господарства у Вільховецькій СШ та її пришкільних навчально-дослідних ділянок зокрема і особливо.

Талановита людина завжди багатогранно талановита в усьому. Федір Степанович не лише Педагог з великої букви, він ще й природжений науковець-природничник, художник, радіолюбитель, фотограф, літератор. І в усіх цих сферах діяльності він мав вагомі особисті здобутки. Різноманітність граней таланту його непересічної особистості вражає. Де тільки можна було знайти стільки часу на це все, черпати енергії й натхнення, щоб так творчо, наполегливо й ефективно реалізовувати задумане!

Як би пафосно не звучали ці два слова, але для своїх односельчан, учнів та багатьох колег він був Народний Учитель і саме з великої букви.

Багато його унікальних і на той час інноваційних методів навчання та виховання дітей на уроках біології і в позаурочний час у гуртках юннатів, що забезпечували високу ефективність педагогічної праці, так нікому й не вдалося повторити з таким самим успіхом ні за його життя, ні згодом.

Адже колегам – наслідувачам потрібно було мати його персональний фанатичний ентузіазм до улюбленої справи, обсяг науково-педагогічних і природничих знань, умінь, навиків праці та врешті решт багатогранний педагогічний талант і багаторічний досвід творчо й надзвичайно результативно працюючого з учнями і юннатами сільського вчителя біології та педагога-натураліста, а ще – наснагу й наполегливість у досягненні поставленої перед собою мети.

Все це належно сприймали і високо оцінювали його сучасники, підтримували й пропагували на усіх рівнях освітянське керівництво і педагогічна громадськість, а тодішня державна влада гідно відзначала його заслуженими нагородами. Однак він мав свої стійкі погляди на життя й переконання, сформовані тією реальністю, в якій йому довелось існувати.

Ф.С.Бацура, маючи високе довір’я влади та найвищу нагороду від тодішньої радянської держави – орден Леніна, почесне звання Заслужений вчитель школи Української РСР і ряд медалей, в т.ч. три золотих медалі Всесоюзної ВДНГ, не ставав у один ряд зі знаменитими в той час педагогами – пропагандистами й ідеологами комуністичного виховання молодих будівників комунізму в колишньому СРСР. Засвоївши комуністичні ідеї, така молодь мала збудувати для себе нове суспільство і силою пропаганди марксистсько-ленінських ідей на прикладі більшовизму та шляхом безкомпромісної збройної боротьби об’єднаного світового пролетаріату з капіталістами всього світу, нав’язати новий лад усім народам планети і завести їх усіх у світле комуністичне майбутнє. Він не став вірним ленінцем і не нав’язував своїм учням їх ідей, що можна простежити в його публікаціях та засвідчують у своїх спогадах його учні й колеги.

Ця неординарність, креативність та нетрадиційні підходи в розв’язанні проблем відрізняла його від усіх, а творча фантазія не знала меж і його уроки та заняття гуртка запам’ятовувалися надовго і ставали школою життя. Саме такими були його уроки біології на природі у «зеленому» класі, в полі, лісі, на молочно-тваринницькому комплексі або птахофермі, індивідуальна робота кожного учня і юнната на персональних дослідних ділянках, яка згодом давала можливість побачити результати своїх дослідів та експериментів.

Для уроків біології та занять гуртків юннатів – кабінет біології зі статусом зразкового й великою кількістю власноруч виготовлених експонатів у ньому, вкрита скляним покриттям теплиця з пахучими овочами й рідкісними рослинами (диво дивне в ті часи особливо на селі), барвисті квітники та неповторні лабіринти шкільного дендропарку й інтродуценти в них із багатьох регіонів світу. А ще в цьому кабінеті – у два ряди навчальні парти з лавами на три особи кожна, що символізували особистий рівень оцінених знань кожного учня і потужно стимулювали кожного з них до навчання. Бо ж не лише прикро іноді опускатися в трійочники, а й дуже соромно було його учням, за виявлену Федором Степановичем недбало вивчену тему або незадовільний рівень знання, одразу ж, хоч і тимчасово, всідатися за отією «знаменитою» партою, що була навпроти класної дошки і символізувала двійку, та ще й негайно щоразу вставати з її лави і шанобливо стояти й уважно слухати відмінників саме тоді, коли ті бадьоро відповідали й демонстрували перед класом свої відмінні знання…

Педагога-натураліста Ф.С.Бацуру складно назвати променем світла на колосистій ниві загальної середньої та позашкільної освіти, адже він був видатною постаттю і яскравою зіркою національної освіти України 40-70-х років ХХ століття, залишаючись так протягом десятиліть, а в новому столітті він і надалі залишається тією яскравою зіркою передового педагогічного досвіду, що продовжує сяяти нам, бо й понині він з нами – освітянами.

Славне ім’я видатного подільського педагога-новатора і ентузіаста юннатівського руху в Україні Федора Степановича Бацури, вписане золотими буквами в нашій українській освітянській історії, а світла пам’ять про його педагогічну діяльність та досвід навчання і виховання підростаючого покоління, служитимуть прикладом для наслідування нинішнім та наступним поколінням українських педагогів.

За матеріалами спогадів учнів і колег Ф.С.Бацури, меморіального інформаційно-біографічного альбому та сайту «Юннати Хмельниччини»